Олекса Харлампійович Новаківський (1872-1935) відноситься до найбільших майстрам українського мистецтва першої третини ХХ ст. Він жив під час великих змін, був очевидцем страшних руїн і катастроф, до яких привела Перша світова війна, свідком розвалу потужних імперій Росії і Австро-Угорщини. На його очах творилася українська держава на території Східної Галичини з проголошенням Західно-народної республіки, яка проіснувала 8 місяців. Тоді ж почалася окупація Галичини Польщею. Політика конфронтації по українській меншині і її дискримінація на всіх рівнях. Творчість і доля Новаківського нерозривно були пов’язані з історичними подіями. Свої цивільні і естетичні позиції він висловлював в мистецтві.
Під час навчання в Яна Станіславського (1860-1907) Новаковський прагнув до активного діалогу з природою. Він малював в різні пори року, вивчав зміну освітлення протягом доби. І хоча основним завданням залишалася передача атмосфери, все ж його колористичні рішення, поступово загострюючись, помітно відрізнялися від імпресіоністичній живопису Станіславського.
1905 почалася фаза епічно-монументальних портретів. Цей етап показав перелом в пластичних пошуках, після чого художник перейшов до все більш інтенсивному рішенням колористичних проблем, до вільного володіння лінією і світлом. У художній мові художника відбувся перехід від імпресіонізму до експресіонізму.
У 1910-х роках найбільш потужним елементом живопису Новаківського стає колір – унікальний вібратор тонких настроїв та мінливих змін як в середовищі, так і в душі художника. Помітно це відбилося в єдиній по своїй неповторності в українському живописі серії пейзажів одного і того ж мотиву – зображення Собору Юра у Львові.
Період 1918-1919 років – найтрагічнішої в історії західноукраїнських земель, проте в мистецтві цей час проявилося в більшій мірі підйомом і вірою в світле майбутнє. Творчий підйом пережив і Олекса Новаківський. Запанувала тема легендарної величі України, героїчна трагедія. Нові художні явища стрімко народжувалися в різних точках Європи, перш за все в Парижі, шквалом пронеслися над знищеними недавньою війною європейськими країнами і не обійшли українських художників. У творчій еволюції Олекси Новаківського наростала внутрішня масштабність і драматизація образів. Їх він досягав шляхом використання нових модерністських пластичних засобів. Новаковський деформував форми, звертався до свідомого перебільшення об’єктів і кольорів. Останній етап творчості майстра тривав 10 років. Створене в цей період найбільш повно відповідало неповторному стилю Новаківського. Хоча в тематичному плані майже нічого не змінилося, проте з’явилася впевнена сила, що дала художнику високу свободу від естетичних зобов’язань і нав’язаних стильових норм в ім’я вираження мятущегося національного духу, розкутих пристрастей. Його пізня манера значно відрізняється від ранньої творчості. Він ліпить форму великими мазками, використовує сміливі кольорові співзвуччя, сповнені почуттям драматичного напруги. У цьому творчому етапі проявилося формування нового художнього методу, заснованому на відмову від описовості (характерної риси його раннього мистецтва) на користь героїко-монументального рішення. Олекса Новаківський був тісно пов’язаний з культурою початку ХХ століття і черпав ідеали про навколишній світ з досвіду свого часу. Ще багато про нього залишається нерозгаданим, проте його творчість є органічною частиною української історії, культури, вираженням національної ментальності.
З 4 лютого по 28 березня 2015 року в галереї НЮ АРТ відбулася виставка “Олекса Новаківський і школа”.
З 5 квітня по 5 травня 2018 року в галереї НЮ АРТ пройшла виставка “Маляр-дивак. Олекса Новаківський і його школа”
