Олександр Порфирович Архипенко (Alexander Archipenko) (1887–1964) – український та американський скульптор, художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об’єднання митців-українців в Америці (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури. Народився в Києві. В 1902–1905 роках навчався в Київському художньому училищі, з якого був виключений у листопаді 1905 за участь в учнівському страйку, пов’язаному з подіями революції 1905 –1907. 1906 року навчався мистецтву у Сергія Світославського і того ж року разом з Олександром Богомазовим організував першу виставку своїх творів у Києві. В 1906–1908 роках продовжив освіту в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури. 1908 року переїхав до Парижа, де продовжив освіту у Паризькій мистецькій школі. Оселився в колонії художників «Вулик» (фр. «La Ruche»), де також мешкали художники – вихідці з України Володимир Баранов-Росіне, Соня Делоне, Натан Альтман. Там познайомився з Амедео Модільяні, А. Годьє-Бжеско та іншими. 1910 року відкрив у Парижі власну школу і, як перший кубічний скульптор, увів у скульптуру нові естетичні елементи – моделювання простору, вглиблені форми і прозорість. 1910 року здійснив велику подорож з виставкою своїх робіт Італією, Швецією, Францією, Німеччиною, Чехословаччиною і в тому самому році відбулася перша персональна виставка Архипенка у Гаґені (Німеччина). В 1912–1914 роках викладав у власній Школі мистецтв у Парижі. В 1914 році переїхав до Ніцци. В 1920 році став учасником дванадцятого Венеційського бієнале (Італія). 1921 року заснував власну Школу мистецтв у Берліні. 1924 року відкрив школу пластики в Нью-Йорку, згодом викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв та університеті в Канзас-Сіті.
Родоначальник кубізму в скульптурі, працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій. Створив новий різновид рельєфної різьби – так зване «скульптомалярство», відкрив і обґрунтував принципи рухомого малярства, сконструював особливий механізм – «архипентуру».
1920–1930-х роках митець брав участь у художніх виставках в Радянській Україні, працював над пам’ятниками Т. Шевченку, І. Франку, князю Володимиру Святославичу для парку в Чикаго. За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок. 1933 року взяв участь в оформленні Українського павільйону на виставці «Століття прогресу» у Чикаго, що тривала від 14 до 20 серпня, де в окремому «Будинку Архипенка» розгорнулася його персональна виставка; там було представлено 44 роботи майстра.
Помер у Нью-Йорку, похований на кладовищі Вудлон.
